Каштанів їжаки розкрила осінь
І кидає плоди в алеї з листям.
Посипались рясні небесні роси,
Промокло горобини вже намисто.
Сльота у душу зазира волого,
Насуплені хмаринні темні брови.
Журба гірка, мов ллється із пролога,
Розмита сумом-негіддю дорога.
Я ж вириваюсь з пазурів осінніх,
Хоч боротьба, звичайно, має ризик.
І пронесу любов свою крізь сірість,
Душа у сонячній засяє ризі.
Щиро дякую, Тетяночко! Вчора ввечорі тільки приїхала з фестивалю літераторів м.Кодима, якраз під дощик попала. А сьогодні сонячно, хоч трохи прохолодно.))
