Осінь славна трудівниця, щоб нею насолодитись, дід і баба рано встали до лісочку поспішали. Стежка вкрита шпоришем, а в бабці, аж у сердечку щем, каже діду,
- Не топчи, ти осінньої краси. Бачиш немов килимком стежка вкрита й рушником, є тут різні кольори, що й очей не відведи. Фарби руді і червоні, всі змішала осінь, тож шкода топтати їх, мо* підемо босі.
Дід на бабу подивився, лукавенькі очі, усміхнувся, прихилився,
-Ох, ніжності жіночі!
Сонце промені кидало прямо на обличчя, баба діда вмить штовхнула,
- Ану відчепися! Бач вдома і уваги на мене не звернеш, а ось тут по вузькій стежці біля мене крехчеш. Ще й усміхаєшся до мене немов молоденький, обійти чомусь не хочеш, щось весь час лепечеш…
Дідусь каптур поправив, та й вже до бабусі,
-І чому ти все бурчиш? І чому не в дусі? Бач, таке надумала, що впала клямка? Щоби разом босоніж, оце забаганка!
- Досить! - стара нахилилась, листки підбирала, ледь зелені і жовтенькі, в букетик складала.
Певно молодість згадала, сіла на пеньочок, під ніс пісеньку співала і плела віночок.
Перед нею вже й дідусь,
- Щось я притомився. Відпочиватиму і я трішки.
У жменьку взяв горішки,
-Це ось, тут, біля ліщини, знайшов кілька штук.
Відразу баба до нього,
- От старий лантух! Нащо комусь залишати, певно там, ще є. Нема чого комусь! То вже все твоє й моє!
Дід, як парубок піднявся, під гілками нахилився. Підбирав, у кошик складав й на стареньку позирав,
-О! Сказилась ти чи що?
Та сиділа вже в вінку, усміхалася до діда ,
- Пам`ятаєш ти таку? Ото була бесіда! Як ти заміж умовляв і кохати обіцяв, все життя мене цінити і весь час в житті годити…
Тоді теж осінь була, згадай на Покрову, мене ніжно цілував і завів в діброву. Клявся, ніжно обіймав, мене чорнобриву. А тепер, що я маю? Одну мороку! Що без мене зовсім нікуди не ступнеш, ні кроку! Все одягатися допоможи, то підкажи, то подай чашку, ложку. Неохота все згадати .. Пам`ятаєш весільну сорочку? Згодом після весілля, ти сам її прасував, а потім на пів згорілу хитро в шафу заховав.
Розпашіла бабуся, очі засіяли, дід до неї,
-Пригадай, як штори ми прали! Як ти в пральну машинку разом з ними кинула теплі, чорні колготи, штори стали чорно - білі, було замороки…
Вже від сміху з дерева опадало листя. А на горобині низенькій грона, як намиста. Виблискували на сонці, старі усміхались. Та й зривати спілі грона, в кошичок складали.
Вітерець слав поцілунки, звеселяв стареньких. Ось побачив вже дідусь, грибочків гарненьких. Грузді і кілька опеньків, між грабом у травичці. Дідусь став на коліна підрізав по звичці. Повні кошики в обох, а в пакеті є обід. Вже баба до діда,
-Ну попрацювали, як слід!
Витягає кусень хліба з ковбасою й маслом, а дід голову почухав, позирає басом. Раптом бачить пляшку з вином, мило усміхнувся, значить любить йшов не даремно та й поправив вуса.
-Ну, що любове моя? Ідемо додому?! - дідусь усміхався.
-Та я ж в тебе, моє сонце, знову закохався….
Стелилася стежечка до самого дому, тупцювали веселенько, не скажуть нікому. Як тут гарно восени удвох мандрувати і так тепло на душі молодість згадати.
18.10.2017.р.
Ниночка! Браво! У Вас привлекательный стиль и
самобытное содержание...
А природа вдохновляет! Деда с Бабкой примиряет!
Вспоминают снова свою молодость и любовь!
Рассказ - лучезарный, с весёлой иронией!
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Для меня Ваши слова награда.Большое спасибо! Я очень рада! жаль читателей маловато,на душе чуть горьковато. Так хочется,чтобы больше прочитали, берут меня за это печали....
Успехов Вам,дорогая Таичка!!!
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую за оціночку! Рада,що подорож назвали теплою,а це значить,що до душі,значить,що трішечки до вподоби. І я рада,як дитя, що є таке сприйняття. Дуже дякую!.Всього найкращого Вам!!!
Весело було читати вашу розповідь! 
