Я повернусь, не плачте, мамо!
Обов'язково повернусь!
В осіннім небі журавлями
Безсоння Вашого торкнусь.
В зимовій тиші до порогу
Снігами спрагло припаду,
Молитимусь за Вас до Бога,
Щоб Він відвів від Вас біду.
Вернуся гомоном весняним,
Струмком до серця потечу —
Воно боліти перестане.
А Ви...запалите свічу...
Я повернусь, не плачте, мамо,
Віддайте літечку сльозу —
Нехай воно понад полями
Відсвітить по мені грозу...
Я повернусь... Я поруч з Вами,
Я буду жити у душі.
Я — попід Вашими ногами
Росою вкриті спориші,
Я —сонця промінь на світанні,
Кульбаби сивина в траві,
Холодні вранішні тумани
І трелі рідних солов'їв...
Я повернусь. Не плачте, мамо.
Торкнуся вітром верховіть,
Умию ріднокрай дощами...
А Ви... за мене доживіть...
Не можна бути байдужим до такого вірша,Любо! Я знаю, що таке втрата своєї кровинки.
Не сумуй, моя мамо, і печаль прожени,
і у світі ясному ти й за мене живи!
Це з мого вірша: "Заспівай мені, мамо".
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Цей вірш- історія України, і водночас,- біль кожної конкретної людини... Він достойно займе свою сторінку в українській поезії( а,може, і не лише в українській...)
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це просто вірш матері, яка знає, як це ...
Дякую, Ірочко, рада Вас бачити!
ДЯКУЮ, Іване! 
