Скільки стежок у житті вже пройдено,
Дорогами крутими збито ніг
Та нема нічого наймилішого
За отой рідний батьківський поріг.
Туди завжди на крилах я летіла,
Мов та пташина до свого гнізда.
Любов там материнська мене гріла
І настанова батьківська тверда.
Двір здалеку махав кленовим листям,
Спориш стелився стежкою до ніг,
П"янив любисток той, що на причілку,
Свій запах в моїй пам"яті зберіг.
Кожна травинка й кущик були рідні,
Віття верби горнулось до землі,
Вода пилася спрагло із криниці,
Втома дорожня танула в імлі.
Думками часто я туди вертаю:
В казку дитинства і в юність свою,
Душі криницю, повну добротою,
Яку сповна я людям віддаю.
! Приємно, що сподобалось 
Батьківський поріг - то пристанище душі, її невичерпна наснага. 
