У напівтемряві розбиті спомини котились в неба дзбан,
Клепсидра неба руками-мотузками стирала зорі.
осяяне молочно-срібним пилом вливалось сонце у лиман,
тремтіло невідоме у кутку кімнати страхом неозорим.
І напівтіні, напівпостаті стелились у рядок на заклик часу,
багряним падало з небес сузір’я неопалимого грому,
розсипані китиці дощів у куполі небес стелились разом,
і падало у душу щастя терпкими залишками рому.
