За те, що світло між дерев вітає
За те, що літо за весною йде
Я дяку Богу за життя складаю
Та знаю: все, що тлінне - відійде.
Життя - багатогранне і мінливе
Стрімке, мов річка в повінь, а проте,
Коли ти народився як людина
Цінуй всю правду й не ганьби людське.
Борись щоденно за красу природню,
За щастя в рідних і близьких очах.
Нехай в душі задумано й тривожно
Та в серденьку не стане біллю страх.
Без ніжності загине все священне,
а без Любові нічка наступа.
Дай Боже всім нам віднайти спасіння
За всі гріхи у не просте буття.
Нехай же сутність людства невід'ємна
І від землі, що пригорнула нас,
Що стала берегти від лиха нерви
Й благословила у тривожний час.
Й від неба, що щоденно будить сонцем
Й вітає пахощами гомінкого дня
Та пам'ятаймо світ весь цей від Бога,
Славімо ж муки Господа-Творця.
Людська натура прагне до нового,
А все, що вже минуло - відійшло.
Тож бережімо душу у покої
Забувши лихо, - віднайдем добро.
Щоб посмішками з вірою й натхненням
Стрічати спокій і красу без меж.
І хай простить нам небо потаємне
І забере печалі з серця теж.
