ВІЧНЕ ЗАМРІЯНЕ ДИТИНСТВО(На вірш Віктора Ох
«Всі ми з дитинства родом»)
«Свою нудьгу переливала
В свою дитину» Т.Шевченко.
Минуло казкове дитинство,
Ми досі живемо в казках.
Реальність багато складніша….
Тому й боїмось її так.
І так з поколінь в покоління
Живемо у мріях – байках.
Вже голови нам посивіли,
А ми ще у списку невдах.
Великий Тарас ще помітив
Всю нашу предвічну печаль:
Як мати маленькій дитині
Дарує свій смуток і жаль.
Чому майбуття в нас немає,
Ми вільний, трудящий народ….
Хіба нас ніколи не вчили,
Що вічність дарує нам Бог?
А ми святимо «Миколая»,
Купальські вогні палимо,
Шануєм марного «Дажбога»
Поклони «святим» всім б΄ємо.
Не знаєм ні Сина, ні Батька,
Молитви всі наші марні…
І «Отче наш» в нас машинальне –
Щасливе дитинство в імлі.
