Бліда поганка, кожним ранком,
Розмножує свідому смерть,
Каліграфічно в тілі бродить,
Та забирає під вінець,
Охочих танцювати вічність,
В сплетінні пекла та небес.
Ми невідомі стали в змісті.
Це так критично, ніби хрест,
На тим часовій сцені театру,
Не видно задніх місць.
До них ще черга як до серця,
Це значить вічність не дійде.
Блідою ритмікою часу,
Ведуть дороги в звірський ліс.
Баз даху, без акторів та завіс.
