Метафори недобірні
До того, що я відчуваю.
Слова неподільні
У даній концепції
Недовикористаного слуху
І все, що відбувається
І відбулось –
Це величезний сплеск
Кам’яних зірок,
Там, де утворюються
Чорні діри
І коли падав дощ,
Міцніший
За долоні архіваріуса
Комет,
Ми тікали
Подалі, углиб
Картини,
Що постає
Тільки у вигаданій Європі
І ті ніжні, маленькі втіхи
Перетворились на річище
Величезної насолоди,
І руки твої,
І волосся,
Твоє,
І вуста твої
Нагадали мені,
Що тінь дерева
Великого
Одана
Безсмертна
Знай:
як би ти не хотіла втекти
Я не відпущу,
Бо
Всі, хто покидали
Мене залишали по собі
Рубці на моєму внутрішньому
Сонці
Й око з ока
Й зуби із зубів
Така моя внутрішня
Традиція:
зачинати все із незавершених
Початків,
Й така моя природа -
Руйнувати недобудоване,
Випускати на волю
Невідомих птахів,
Копати високі ями –
Й ледь не потрапляти
туди з головою
так розум віків поселиться
обіля плантації вищих грибів,
і я, мабуть, там заночую.
