Ти-те,що справжнє,те що справді є,
Щось невловиме і завжди приємне…
Щось тепле,близьке,рідне і моє,
Ти нівелюєш усе нице й темне:
Залишивши мені лиш сяйво зір,
Правічний шепіт тихих океанів…
В тобі пульсує недосяжність гір,
Помножена на загадку туманів!
Ти-те,що справжнє,те що справді є,
Ти крик птахів-дорога в безкінечність...
Ти- спокій мрій,ти- зцілення моє...
Стираєш грані і мою непевність!
Ти-те,що мене гріє днесь,
Що гріє завтра й грітиме крізь вічність...
І я тону,я розчиняюсь весь,
В твоїх найменнях і у слові "вірність"!
спасибі,приємно,що завітали 
