Коли в жменьку збираєш усі свої миті з тобою,
Натикаєшся раптом на ще невідому стіну.
Розумієш тоді, що так мало у нас було "двоє"...
Розриваєшся навпіл і знов залишаєш одну.
Неповторність очей твоїх десь загубилась у мріях,
Підійма мене в небо й зненацька кидає долів.
Та ще дужче тебе я любити уже не зумію,
І чекатиму так, як весна, - вигляда журавлів...