Не люблю дзеркала'- вони брешуть!!!
Чи буває спокійним обличчя,
Коли блискавки в серці крешуть,
Коли біль -то думок добича? ..
Чи бувають порожніми очі,
Коли рветься душа навпіл,
Коли світло якісь поторочі
Загасили, неначе факел?..
Хіба може сіять усмі'шка ,
Коли в друзки розбилась осінь,
І шкребе пазурами кішка
Ще учора спокійну просинь? ..
Ну невже отой срібний клаптик
Почуття так ховає вміло? ..
Чи то з різних зійшлись галактик
І ментальність моя, і тіло? ..
Твое справжнє обличчя, Любавушка, це твої вірші. Подивися, чи вони порожні, чи не ллється в них кров твого болю, чи мовчать вони, коли душа кричить криком. Ні, Любавушка, вони справжні, а дзерколо толишень відображення форми. Ти бачеш спокійний пагорб, і не бачеш, чо у середині бурлить вулкан. Так буває.
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
