Я призначу тобі побачення
В центрі Львова в старій кав"ярні...
Все минуле не має значення
Та й майбутнє таке примарне...
Ми замовимо каву з осінню,
З падолистом, кида словами...
А у поглядах - палко, просинню
Намалюєм любов між нами...
А на ранок... в зім"яту постіль...
Де лишились кохання тіні...
Злі морози з зимою поспіль...
Вже засиплять холодний іній...
Ми замовимо каву з осінню,
Стерплий присмак гірчить поли'ново ...
Сіре небо з рідкою просинню
Знов сумує за нас журавлиново ...
І не гріють долоні дотики,
Тіні втрачені знов сплелись ...
І листочки -сумні невротики
Із калюжами обнялись ...
Лія*** відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Желтопухого солнца комочки
По душе от стиха плясали...
А потом вдруг - четыре строчки
Заморозили их нафик!
Где взялась ты с морозами этими?
Загорчило кофе... Заныла
Где-то в сердце - старая, вредная
Шрамо-ранка.
Но, блин, красиво
***
Ароматный стих, Лийк. Даже морозная концовка этот армомат не убивает.
Лія*** відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ароматный... Кофейно-шоколадный...
А концовка, как я... непредсказуемая...
Спасиб, Андрюш!!!