Одвічні цвяхи, що стирчать
З моїх рук
Злякають ваших гарно вбраних
Жінок,
Ваших дітей,
Що не вміють плавати
Блюз мертвої води
витягне ребра
і місяць повалить
вас,
Я один у своїй голові:
Візьму
У руки
Рушницю
І станцюю на ваших могилах
Блюз
Мертвої води,
ця мелодія
витягне ваші ребра
Речі, що не продовжують життя
Здатні лише руйнувати,
Тому, я впевнений
Ви,
Ви,
Ви, маленькі виродки
Топитиметесь
Адже цвяхи в моїх руках
Ржавітимуть заражаючи кров,
Адже,
Все від голови:
в ній каньйон божевілля,
річка порожнеч
надії,
очищення,
надії
виходу
зі станції
з безкінечним
вітром,
що вивертає
кістки
вивітрюючи їх
на порох,
все зітерти на порох,
валить
дим
з кочівників,
що проносяться моїми світами;
сонячне проміння
склало руки на грудях часу -
час помер не встигнувши зітхнути,
тому старість чи народження
не вперше, не востаннє,
я, власне, відхаркнув
минуле, майбутнє й теперішнє:
всього цього немає
і ось тонучи малюк Тоні
скаже:
- Ти страх,
- Ти вогонь
- Ти яма,
В
Якій ми всі топимось,
а
тепер натисни
на гачок,
благаю
після речень й вигуків
смертників
я самозаймаюсь,
і тону
в божевіллі,
місяць проходить повз
мене
широко
розплющивши очі
«Відходить» -
думає цей.
Він оглядає
мою щиро
розбомблену
голову
і знаходить
ледь ще помітні
частинки
мозку.
ID:
427360
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 25.05.2013 21:58:05
© дата внесення змiн: 25.05.2013 21:58:05
автор: Immortal
Вкажіть причину вашої скарги
|
