Ми тікаємо на стелю
від часу,
що пробігає
повз
наші амфітеатри
з відкритими очима
повними
люті
і гніву
у руках сочаться
з кров’ю мемуари,
написані
поетами,
з непоголеними щоками
і музика пришвидшується
і акапелла горить
і зірки розширюють зіниці
від подиву,
як ви
як ви
як ви могли вступити
до царства небесного
якщо ви слухаєте не бога,
а внутрішнього диявола
вода затікає поза гортань
і голос,
що обкутує ребра
ріже повітря
й виникають стовпи
соляні
й порізане скло
розбивається
й падає на голови
людям,
що так щиро моляться
ми тікаємо на стелю,
та час нас наздоганяє,
і не бачачи протягів бічних
ми повільно старіємо,
покидаючи залишки
вкидаючи у голови
порох і звістки птахів,
що ми вже мерці
просто не чуємо
просто не бачимо
акапелла пришвидшує голос
хор кричить
хор горланить
Ідіть Нахуй.
Ми не хочемо вмирати
Ми не будемо вмирати
та чи наші слова якось справдяться
певно ні,
час розітне площини
і розпадуться атоми
скрипка впаде й розіб’ється
й хтось стане сліпим.
хтось та не ми
нам вистачить вічності
в смутку й печалі
