Сонце ховається рано. На носі
Лагідна осінь…
Змучилась я вже запеченим літом,
Спаленим світом.
Де ви, вітри мої, браття невтомнії
Долі бездомної?
Листя пожовкле спіймаю в долоні –
Сивіють дерева скроні.
Сивію я. А така молода ще.
Дні, як неходжені хащі.
Де джерельце із живою водою?
Осінь, зів’яну з тобою…
