Коли чорної оксамитової книги
Відчуєш важкість у своїх долонях,
Коли всіх озер Ірландії
Не вистачить вгамувати твою спрагу,
Коли туманом
Накриєшся як шерстяною ковдрою
Пошитою з сивої вівці часу,
Коли осіння роса зітхання
Тобі буде здаватися вином снів,
Коли почуєш
Як західний вітер грає на скрипці,
Коли темряву ночі ти будеш пити
Як терпке віскі з давнього Коннахту,
Коли весела музика Ленстера
Буде сіяти в душі журбу,
Коли по квітучому вересу
Будеш ступати нечутно,
Коли чайка кольору надвечір’я
Розкаже тобі про старість Ойсіна,
Коли ти почуєш
Голос замшілого дольмену,
Тоді…
тоді ти загубиш годинник
і час під тобою зігнеться
і тіло над мохом осанни
крихтою обернеться
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Дуже гарний і філософський відгук! Сьогодні мені фантазувалось на тему Ірландії. Ось два таких невеликих твори написав і виставив. Але бачу вони майже нікому не срподобались. Воно й не дивно. Ірландія така далека і незрозуміла...
Дякую! Дуже гарний і філософський відгук! Сьогодні мені фантазувалось на тему Ірландії. Ось два таких невеликих твори написав і виставив. Але бачу вони майже нікому не срподобались. Воно й не дивно. Ірландія така далека і незрозуміла... 
