Вже змішана суміш у горлі палає:
Я темряву й тишу, без міри, ковтаю,
Й гадаю, що завтра не буде ніколи…
Аж ранок, промінням похмільного болю
Вітає, нагадує і натякає,
Що, ось, унітаз цього дня поховає
Вчорашні мої, нетверезі, надії…
І поки все це, уже знов вечоріє.
