У твоїх скронях відбивається пітьма
цього місця
разом з його м’ясниками, слугами,
та робітниками.
З твоїх скронь тече згусток крові,
що за небесами перетворюється
у звичайний молекулярний важіль,
ти натискаєш на нього не застосовуючи
при цьому всієї сили опорно-рухової системи
і відкриваються ворота,
з яких вилітає величезний крук.
у дзьобі він тримає немовля
жовтого кольору.
Ти впевнений, що воно впало з неба,
ти впевнений, воно виросло на зірці,
але ти вже не знаєш куди іти,
ти входиш на територію цього місця.
тебе зустрічає м’ясник Хуліо,
так звати цього дивного хлопця,
він каже, що колись ще до смерті
своєї був письменником,
і його любили.
Ти звичайно не віриш йому,
він розрубує туші дивних тварин,
в яких замість голови куля,
коли ці кулі розбивають,
то зсередини витягують серця.
Хуліо каже що це серця не народжених,
але тобі байдуже
ти шукаєш автозаправку, щоб купити сигар,
адже це місце втомлює своєю пітьмою,
в якій здається втратиш і своє серце,
Хуліо каже, що було би добре якби мером
тут обрали жінку,
тоді б вона дозволяла сонцю, хоч інколи
освічувати дороги жителям і подорожнім.
Ти мовчки дивишся йому у вічі,
і бачиш зникаючий берег,
а на ньому побудовану капличку,
і зверху каплички прибита табличка
з написом «Молись»
і ти гадаєш, що тут в цій місцевості
живуть хороші люди,
які вміють танцювати,
але надзвичайно погано,
краще їм виходить торгувати душами.
Хуліо розповідає, що всі його родичі з давніх-давен
були м’ясниками,
а його старший брат, вирізав сусідів,
за те, що вони продали йому неякісну душу.
Ти продовжуєш мовчати, тепер тебе оточує дим
щойно випаленої сигарети.
Ти думаєш, що якщо взяти м’ясницький ніж,
і вбити всіх цих жителів,
можливо тоді - виберуть нового мера,
тебе не знайдуть, адже ніхто не знає
що ти примара
ти докурюєш сигарету
і мовчки ідеш,
підпалюєш автозаправку,
Хуліо не розуміє, що трапилось
Ти береш м’ясницький ніж і
перерізаєш йому горлянку,
Кров тече, тече і там де,
Її вже стає забагато
Залишаються впадини,
І на цих впадинах ти бачиш берег і
Капличку з написом «Молись».
Ти мовчки молишся і ідеш геть.
Тепер тут не так темно,
з’явилось хоч якесь освітлення.
ID:
352898
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 25.07.2012 17:23:30
© дата внесення змiн: 25.07.2012 17:30:48
автор: ImmortalPsycho
Вкажіть причину вашої скарги
|
