Я б не зачиняв цих дверей до блоку,
Якби між нами не було вікової різниці,
Якби між нами не було злочину і переконання правди,
Якби ти б не була на місці ув’язненої,
а я на місці місяца,
твого освітлення чи пітьми,
якби я не був наглядачем твоєї камери.
Ти вбила ножем сорок три людини.
Це символічне число.
Над тобою зжалились,
оскільки ніхто ще не написав на надгробку
твого імені,
над тобою зжалились оскільки ти ще якимось
чином жива,
виношуєш у голові роки,
проведені
в психіатричних диспансерах,
ти ще зовсім юна,
тобі тільки двадцять,
а ти вже встигла
запустити диявола у свої ноги,
закопавши янгола хоронителя
собі у горло.
Дощовими ранками десь в Литві чи
іншій країні
небо омиває таких як ти від крові і сперми.
Та ти не чуєш, тому що тобі заклеїли очі
простирадлом з гноєм,
тепер ти розумієш що життя безцінне,
але глуха до людей і землі,
бо вуха твої перетворились на тюремні плити,
розмальовані смертниками і прибиральниками.
На одній із стін ти рукою відчуєш тепло,
На іншій –голос крихкий і хриплий від гніву,
зламає тобі ключицю,
сукровиця потече в каналізаційні стоки
ти скричиш і дзвінко упадеш у прірву,
більше тобі ніколи танцювати вальс.
