Екран ряснів сузір‘ям псевдонімів,
Та лиш один піймав мою усмішку,
І замість слів - яскрава пантоміма,
Кумедні колобки уперемішку…
Слова лилися диво-ручаями,
Збігала ніч мов пишне тісто з діжки,
І небо зарум’янилось краями,
А зорі заховалися в нічліжки…
Ліричність обіймала ніжним словом,
А мудрість притягала, як магнітом!
Не вірилось, що все це тимчасово,
І що знайомство буде пустоцвітом…
Я віддалась в обійми віртуальні,
І розчинилась в мареві ілюзій,
На ранок все скінчилося банально,
Сказав – «Тепер ми віртуальні друзі…»
