Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Lilafea: Наші діти не діти нам (синочкові Степанчикові присвячується - 02. 04. 1997 -день смерті…) - ВІРШ
Наші діти не діти нам (синочкові Степанчикові присвячується - 02. 04. 1997 -день смерті…)
Наші діти – не діти нам …
Вони послані наче стріли
Із проміння НебесТворця,
Таїною що світ покрили…
Ми не власники їх сердець,
Ні думок, ні тілесної сили,
Хоч даруємо їм життя
Про яке вони й не просили …
Вони Бога і дочки й сини,
Ніжні крила земної долі,
Опускаються з далини
По Всевишнього добрій Волі.
Хоч тіла їх належать нам
Не дано управлять їх світом –
Небесами керовані там,
Де їх душі теплом зігріто…
Ми як пристрій для рук Творця,
Що метає небесні стріли,
Тож відкриймо йому серця
Щоб долоньки нас ніжно гріли.
Щоб послав через нас життя
Не на день, не на мить буденну,
Щоб прийшовши крізь нас, дитя
Не пішло у пітьму підземну…
Я хотіла палку любов
Дарувати завжди й щоденно,
Та коротким його був шлях
Обірвався чомусь таємно…
Стільки планів було в мені,
Стільки помислів і бажання,
Та до Господа він пішов
У весняну годину ранню…
Бачу неба густу блакить
Ніби очі його радіють,
Бо родився не для життя
Й не земні його були мрії…
Але був він ось тут і там –
Не примара була й не казка…
Не судилось приснитись снам
Й не гойдала його коляска…
Не мені проливати сліз, -
Не достойна гнівити Бога,
Бо забрав Він своє життя -
Не моя ця була дорога
Слова тут зайві... 
