Створи мене наново, зубожіння небесне!
Як моєму другові, подаруй життя Еверестне.
Моя душа повинна бути корабликом, чуєш?
Правда, ти мене у черевики із Сонця взуєш?
Найпростішу істину шукаєш найдовше.
Що відчувати, коли розщепились останні емоції?
(Розвіятись із болем, може?!). Ні, вітре. Не гоже.
Знаєш, не гай часу на затягування серцевих корсетів.
Ріж недопалену сигарету, де замотані маленькі планети.
І себе ріж – навпіл, на чверть, на одну соту.
(Янгол-охоронець сказав, що на божевільні місця вичерпано квоту).
Ліміт, звідусіль! Зорі заборонили шукати протоптану дорогу.
Щоб себе останній раз пережити – дай мені шматочок від жовтогарячого
Світу.
