Тебе в моїй душі вже забагато,
Ти надто голосно в мені кричиш.
Іди, прощай, забудь... Достатньо!
В моєму серці ти вже не болиш...
Моїм бажанням ти уже не станеш,
Ні тінню, ані сумом, ні сльозою.
І в голосі моєму не розтанеш,
Залишишся лише осінньою сльотою.
Зірветься з уст твоє ім’я, можливо.
Не забринить в моїй душі струна!
І зникне все, що так було важливо...
Пробач, ти вже не сенс мого вірша.
