Твоє серце святе не пропустить легенд про відваги,
Тільки в мене повірити, мила, так важко чомусь;
Я один не вартую у тебе похвал і уваги…
(А у небо без віри у себе все-рівно здіймусь.)
В мене вірна мета, і нехай це лиш пересторога,
І хоч в мене не вірить ніхто, мовляв я не росту
(І нехай мій діагноз сто раз «геній з комплексом бога»!) –
Доведу, що ці мрії не вміють довбти вхолосту.
(Бо ніхто не збудує стіни з недовір недолугих
І ніхто не затримає мрію – душі вітамін…
Обіцяю, що змінюся – кращим зроблюся за других,
Тільки ти залишайся, о мила, навіки без змін.)
01.03.2011 р.
Лиш поет може римою серця тремтіти,
Хай легенди розвіюють сутність просту,
Та без Віри в Кохання не можна злетіти,
Як не можна кохати і жить в холосту...
Швидше змінюйся й мила твоя достеменно
Буде завжди з тобою у римах віків,
Вітаміни душі треба пити щоденно,
Щоб не впасти у комплекс нещасних богів...
Володимир Шевчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сергію, визнаю, схиливши голову: вірш-відповідь кращий за мій вірш от би поєднати їх
Вірш гарний. А 8-а стр. якась темнувата
і невдала. "ці що мрії"-може: що ці мрії? довбти" чи довбати? Правда, колись
Франко писав "...довбіте сю скалу", але ж те було дуже давно...
Володимир Шевчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"що ці мрії", дякую. Вірш старий, кілька разів його переробляв і от в останньому варіанті таки не додивився. А "довбти" - слово цілком українське, зовсім не діалект. Навіщо цуратись його, наша ж мова - одна з найбагатших
З надривом, вірою в себе,надією, самокритично, З КОХАННЯМ! Тільки нехай вона теж змінюється разом з тобою на краще, бо ти її переростеш і втратиш до неї інтерес.
Володимир Шевчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00