Скинь з себе тугу-смуток,
Зніми з лиця це покривало,
Випусти з душі той морок,
Той лід, яким тебе скувало.
Нехай розтане він у тобі
І паром розійдЕться у висоті,
Нехай нова любов і пристрасть,
Тобі додасть "шкваринок" злісних.
Таких, які випечуть минуле те,
Й забудеш, що була в душі імла
І біль той неминучий зрине,
Піде далеко за обрій образ війна.
Усміхнись! Скажи собі в душі,
Що бувають, ще хмарніші дні,
А, це ть-ху! Не такі страшні,
Як ті, що бувають інколи в житті.
