Холодний місяць марив серед хмар.
Тужливо вили вовки в серці лісу.
Самотньою стояла між примар
Твоїх обійм і слала їх до бісу.
А світ увесь невічливо замовк,
Усе в мені, неначе, заніміло.
Хотілося завити, ніби вовк.
Не чула серця, - так мене боліло.
На ноги наступав похмурий мрак,
І не було куди уже сховатись.
Я все чекала на наймеший знак,
І почал́а до цього привикати…
Себе переступлю, як ти навчив.
До крові здерті змучені коліна.
Це ти востаннє так мене «любив».
І це востаннє я тебе любила.
сказати: "Мені не гірше", - то вже багато приватного видати? Я ж хочу знати, чи є життя після кохання? чи є нове і чи воно менше, чи гірше, чи таке ж саме, а може й краще попереднього?
Марічка9 відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Багато.
Шаблонів нема. Для кожного є індивідуальне.
в каждом возрасте на пути к смерти -кажется, что наши колени уже здорово побиты...Но проходит время - и с ним понимание что ты ещё и не был БИТ, по настоящему.
Марічка9 відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00