М’який персиковий серпанок таємничості окутує твої очі,
сковує розум, тишком підкрадається .. –
і от твої долоні повні блискучими смарагдами...
Перед тобою – світла дорога,
І вітер грав твоїм волоссям.
Неспішною ходою по віковій брущатці, та
Місто, наче на старій плівці, -
і в душі порожньо, порожньо...порожньо.
Падає сніг, кружляє,
лягає тонкою матерією на розмите минуле,
Змиває кров з розіп’ятої свідомості,
що й досі була вакуумована.
Тиша, невимовна тиша.
Певно, вона оглухла тоді, як кричала, а він не чув її.
Таємниче відчуття дотику,
Зв'язок у часі – того що є і буде…
Та ти дихаєш сьогоднішнім –
Береш у руки:
Старі платівки,
чорно-білі фото, з надписами, адресованими людям,
яких давно немає в цьому світі,
забуті й непотрібні речі…
Хрест-навхрест - вицвіла вишиванка...
Неймовірні історії кохання, зради та непорозуміння...
Певно, чиїсь окремі дороги так і не мали злиття.
