Між мертвих дум німих доріг,
Серед пустельних стін чекання,
Я припаду до твоїх ніг,
Моє осквернене кохання.
Давно вже мучусь каяттям, -
Недогледіла, не вдержала...
Хтось познущався над життям,
Для когось сліз було замало.
Я тихо долю проклену,
Попрошу прощення у Бога...
І вже, мабуть, навік засну,
Немов чиясь німа дорога.
