На пагорбі над Віслою стрімкою
Поля розквітли на десятки миль
Там дзвони відбиваються луною
І град старий з місцевою юрбою
Пишається твердинею між хвиль
Тут гостя привітають наче сина
Він вдариться бокалом об бокал
Та як вечірня пробіжить година
То співами розродиться родина
І з місяцем заступить на причал
І поглядом вдаряючись до валу
Повідає що вавельський дракон
Давно людей не хоче на поталу
Голодному тваринному началу
Великий Крак навіяв вічний сон
***
Не змучений від подвигів і слави
Та постарілий смутний Геркулес
Пішов якось із Грецької держави
І крок ступивши у північні трави
Відчув він подих Татрових небес
У Віслі обмивавши смугле тіло
З Дажбогом він сердито говорив
Подай мені правдиве боже діло
Я з гідрами і левом бився сміло
І культ героя в Півдні сотворив
Я яблука забравши від Титанів
Божественні погрози вгамував
Чому ж я тут між лісу і курганів
Віддалений від теплих океанів
Не роздобув би гордості і справ
Дажбог йому сміявшися між очі
Промовив так далекий сину мій
Як сонце розвертається від ночі
Нам сняться сни і віщі і пророчі
Така природа світанкових мрій
І спав герой під дубом та вербою
Та бачив сон про дивну боротьбу
Де бився він з прекрасною жоною
І сина мав що правив над рікою
Та чув під серцем рану та ганьбу
І того дня він вийшов до поляни
Та пастухів стривожених зустрів
Та все герою скаржились селяни
Що злякані в країні всі словʼяни
Відколи Смок на Вавелі в них сів
Звір полумʼя розпалює в долині
І жертви для Дажбога він краде
Та самоцвіти з золотом у скрині
Ховає він у темній батьківщині
І гине той хто битися з ним йде
Один пастух і плакав і журився
Та голосив як проклятий моряк
Старий Йоан замолоду женився
І все життя на полі протрудився
І всім краянам рідний був свояк
Його дочка невинна юна Ванда
Потрапить завтра змію до лабет
Під похорон їй зібрана лаванда
І добрий хліб і батькова троянда
Та повний міх позичених монет
І став Геракл збиратися до бою
Немейську гриву одягнув і щит
І гордий став геройською ходою
Він входити до Ванди до покою
Та дарував їй пращу й оксамит
І вдвох вони заходили до Смока
Де взявся муж змагатися з огнем
Та морда звіра спритна і широка
Не здалася хоч втратила два ока
Як Геркулес розправився мечем
Та звір сліпий не згинув у печері
Бо знов вогонь із пащі розметнув
І люд хитав у всій небесній сфері
Та на нещастя олімпійській Гері
Ніхто в змаганні смерті не добув
Ішли роки в північному буденні
Сам Геркулес зробився пастухом
І вижив Смок і напади мерзенні
Покинув змій та золота численні
Ховав він під вогненним язиком
Та народилась в велетня дитина
Як з Вандою він зʼєднував життя
Та так росла невпинно сила сина
Що Крака шанувала вся долина
Та приглядала славне майбуття
Хоч Геркулес не міг родити бога
Та вік хлопчину мудростям учив
Щоб вірив він у Ладу і в Сварога
І памʼятав, що мавка прудконога
Лоскоче тих хто сильно нагрішив
Та якось Крак мандруючи ночами
Побачив Вавель та зайшов в гору
І там він чарувався над скарбами
Та чорний звір із гострими зубами
Якраз вертався з здобиччю в нору
Юнак затих в його гарячих жилах
Антична кров змішалась із вогнем
Дракон дрімав і кутався у крилах
Вдаряв хвостом по золоті і брилах
І був гігантським чорним королем
Він підійшов до звіра до грудини
Та меч йому під серце застромив
І Смок помер від дотику людини
Та так зігнив у смутку домовини
Де пан новий старого пана вбив
І панував новий король по краю
Як заповів прабатьковий закон
А Геркулес по давньому звичаю
З дружиною словʼянкою до раю
Летів хитати олімпійський трон.
8.04.2026
