Відпускаю... пішло почуття, то й нехай,
Залишається мудрість, її ж і питай,
Зрозуміти доволі тепер я змогла,
Не затримуй ніколи чужого човна.
Відпускаю... обра́зи собі не лишу,
Бо придбала чудову завісу одну,
Не держу за душею каміння мішок,
Прокладаю для щастя дорогу з зірок.
Відпускаю... і крикну у простір, прощай!
Чи мінливому дощику, мабуть, гультяй,
Чи то вітру, пронісся нестримно ураз,
Чи то променю зникнув скоренько й погас.
