Похилена верба здалася осені:
Геть зажурився лик її, розкис.
І змок рогіз у посмутнілім озері,
Краєчок сонця зачепивсь об ліс.
А ми сиділи вдвох на тихім березі,
Що фарбувала в золотисте хна.
Здавалось, як раніше: перемелеться,
І не торкнеться осінь юних нас.
Та дні щодень журу якусь підносили,
Холонуло чуття, хоч вчора клявсь.
Зневірилось воно, злилося з осінню,
Співзвучне сумовитим журавлям.