Знищувати залишки чужих душ,
Пестити вогнем, і плавити біллю.
Стерти з обличчя, вмити очиці,
Залишитися попелом легким.
Гори! Тобі горіти не довго.
Ти грій! Трохи тепліші вугілля.
Остигнеш ти. І ти охолонеш!
Остигнув уже? Ану що ж, лети…
Та розвіюй з висоти за вітром,
Залишки попелу, що залишився.
І отак востаннє йому проспівати,
Як дуже тяжко з ним розпрощатися.
І відпускати летіти без крил,
Втім легким, дрібним та спорожнілим.
Розсипатись. Розсипати попіл,
Та й відпустити остиглий дим.
Гори! Тобі горіти не довго.
Свічка горить у моєму отворі.
Чи не догоряє. Вірогідно.
Горіти її змусив спокійно
Ти, а втім, ти лети! Лети без крил,
По безкінечності буревіїв.
Тобі жадаю воскреснути я,
Із шматів попелу у птаха знов.
І пролітаючи мимо вікна,
Не догорілих свічечок моїх.
Ти крилом змахни, і нехай згасне,
Дароване тобою осяння.