- Дивися матусю, вже сонце сідає
Та вечір приходить до нас на поріг.
І кожна пташина додому вертає,
Було хоч у неї й багато доріг.
І кожна пташина додому вертає,
Було хоч у неї й багато доріг.
- Знай доню, що рідна, батьківська домівка,
Дасть сили й підніме, коли упадеш.
І матінка рідна, немов та лебідка,
Назавжди з тобою, допоки живеш.
І матінка рідна, немов та лебідка,
Назавжди з тобою, допоки живеш.
- Невже ти, матусю, коли я спіткнуся,
Мені помилки всі пробачиш в житті?
Невже, приголубиш, коли пригорнуся,
Й почую слова я і теплі, й прості?
Невже, приголубиш, коли пригорнуся,
Й почую слова я і теплі, й прості?
>
Як можу я сердитись, доню, на тебе?
Для мене ти – сонечко, ясна зоря.
Затулю собою, як буде потреба,
Нехай негаразди пливуть за моря.
Затулю собою, як буде потреба,
Нехай негаразди пливуть за моря.
Рідненька для мене ти, доню, дитина,
Лишишся найкращою ти назавжди,
Бо наша сім'я, то - щаслива родина.
Повинні її ми завжди берегти.
Бо наша сім'я, то - щаслива родина.
Повинні її ми завжди берегти.
Пречудово! 
