БАЛАДА ТРЬОХ СЕРДЕЦЬ
Над рікою верба нахилилась,
На вітрах загойдалась роса.
Там дорога вузька простелилась
І несуть козака в небеса.
Тихо плаче дівчина в сорочці,
По високій стерні йде за ним.
Її сльози палають соромні,
Серце рве їй прощальний той дзвін.
А за нею іде його мама,
Теж голосить, ковтає слова.
Опустилась додолу так само
Бідолашна її голова.
Вже нікуди не поспішають
І невпевнено роблять сліди,
Бо навічно вони проводжають
До небес козака назавжди.
І зітхає земля під ногами,
Назавжди від обох він пішов.
Вже не буде сміятись для мами,
Не віддасть для дівчини любов.
Все закінчено — згасли надії,
Все спливло разом з тими слізьми,
А вона, молода ще, без мрії,
Йде за ним, мов та тінь між людьми.
Мирослав Манюк
23.07.2025