Ми йдемо зоряною стежиною.
Молодість наша танцює на розі вулиць.
Память шепоче «а що як».
Вітер дме без попередження.
Серце коливається, не знаючи.
-А що ж там ?
-Невже не звернемо
хоч раз..
та все ж
ми обнімемось,
знову обнімемось,
пригорнемось,
посміхнемось
як колись,
як колись.
Деякі шляхи манять, звуть.
Інші вислизають з-під ніг,
А ніч,
бунтівниця ніч,
Нагадує те, що ми забули.
Зірки, приховані під ковдрою небес..
крик сови..
совиний
крик.
Кожен поворот розповідає про життя,
наше життя
і в небуття...
і в небуття,
прощаємось,
прощаємось,
взмах рукою -
дороги..
дороги..
залишили,
залишили там
ми життя,
земне життя..
частинку себе..
на тім розі.
Ми біжимо.
Ми падаємо.
Ми блукаємо.
Розбиті серця в мареві..
під хмарами,
під хмарами.
Кожен осколок -
Це сльоза,
я ще жива,
я ще жива.
Деякі шляхи кличуть нас.
Інші ковзають під нашими ногами.
А ніч,
бунтівниця
приховує,
накриває,
зберігає
сердечні рани,
залишаючи,
залишаючи душевні,
душевні шрами.
>
Зірки під дощем!
Кожен поворот розповідає про життя -
он ти,
а поряд,
поряд я.
Ми біжимо.
Ми падаємо..
блукаємо,
шукаєм
і не знаходимо.
Розбиті дзеркала -
осколки в тумані,
рани,
рани
і шрами.
Ми біжимо.
Ми падаємо..
блукаємо ми
Розбиті у хмарі.
Але кожен осколок -
Це рана.
