Холодна осінь дихає впритул
і хочу зосередитись на тому,
що знаю, бо усе що невідоме
злилось в думках моїх в суцільний гул.
Спокійною я бути вчусь весь час,
та в цій науці зовсім не тямуща,
мов равлик зачиняюся у мушлю,
проблемам добираю інших назв.
У чомусь переконую себе,
борюся в голові сама з собою,
сама собі здаюсь весь час без бою.
Вже опадає листячко рябе,
строкату ковдру стелячи до ніг.
Я розумію те, що знов по колу
моя тривожність все жбурля додолу,
забравши час для радощів і втіх.