|
(віршована казочка для дітей)
Знову плаче свіжий Дощик
Серед літньої пори.
Виливає в синій горщик
Рясно слізки він згори.
— Ти чого ридаєш, друже? —
Запитав у нього Грім, —
Може страшно тобі дуже?
Чи забув де є твій дім?
— Не боюся я нічого.
Пам'ятаю й поготів!
Відшукати б, серед всього,
Хоч якихось кольорів!
А то все блакитнохмаре
І прозороголубе.
А в мені горять стожари!
Кожен барвами пече!
Гуркотун, неначе муху,
Розвернув небесний віз
І помчав, що було духу,
Через зоряний праліс.
А тим часом, з під шиделка,
Пробивалася краса —
Вправна дівчина Веселка
Гачкувала чудеса.
Примостившись на хмаринці
Повела в танок крючок
Відшукавши у торбинці
Фіолетовий клубок.
Наплела з ниток фіалок —
До пелюсточки листок.
Поміж крапелькових балок
Вклала перший килимок.
Він ряснів своїм відтінком.
Пахнув лісом таємниць.
Аромат ліловий дзвінко,
Вибузковував з петлиць.
І віднині Фіяло́чка
Доглядатиме його.
Її вишита сорочка,
Черевички і вінок,
Очі, пояс на спідничці,
Брови, коси й капелюх
Допоможуть цій зірничці
Зберігати колір-сплюх.
А в руках Веселки другий
Опинився пряжі жмут —
В’яже вправно односмугий
Синьо-синій верникут.
Трохи неба і барвінку,
Ще люпину та води.
А з волошки, у плетінку —
Кучерявої краси!
У хідник вплітала зграбно
Синевіру кольори,
Запросила юну Льонку
Ту постілку берегти.
Сині вії, сині фалди,
І волосся синій ключ.
Пахли льоном дві кокарди
Й капелюшковий обруч.
Задивлялись сині очі
На вишивані стібки —
Синя Льоночка шепоче
Колисанкові казки.
Лиш взяла Веселка в руки
Тобру з крамом мотаниць,
Як зачулися стозвуки,
Із дзвіночкових криниць.
— Дзень-дзелень! — співали гучно,
Оббиваючи боки.
— Нам в цій торбі темно й скучно!
Як же звідси утекти?
І блакиттю покотився
Перший дзвоник із мішка.
На хвилинку зупинився
Та зловив за вус Смішка.
Реготали й веселились,
А із ними Зорі й Дощ.
Та в Веселці загубились
Голубий зваривши борщ!
З пір отих, пильнує в небі
Лазуро́вий хідничок
Дзві́нка — крихітка, далебі,
Що веде усіх в танок.
Враз упали звуки в ряску,
Змовкли дзвоники й гачок,
На бавовняну запа́ску
М’ятний вистрибнув клубок.
По стеблинках, по травичці,
Задивляючись на мох,
По листочковій накидці
Він скотився мов горох.
Ледь Веселка уловила
За нитчину його край,
Як Зело розправив крила
І окутав ними плай.
Пахли сосни і ялиці,
Зеленіли навкруги,
Сон-трава вела зіниці
До спочинку, до жури.
Тут галявину встеляє
М'ятка — ніжний аромат
І усім, кого лиш знає,
Роздає листочка шмат.
У її очах зелено
Та у косах і бантах.
Мчав гачок в руці шалено,
Зукрутившись на носках!
Береже, віднині, М’ятка
Свій зелений килимок.
Наготові в неї прядка,
Як закінчиться моток!
А Веселка вся в роботі —
В’яже барв веселий цвіт
І розвішує на плоті
Їх гарячий цвітоліт.
Пожовтіло все довкола —
Промінь сонця жовто пік!
Ним Веселка прополола
Грядочок веселих лік.
Склала соняхи докупи,
Мальви жовтий капелюх
І взяла гачкові щупи,
Щоб вловити дивний звук,
Що літав й не мав спокою,
Мовби пух, чи парашут?
Раптом всівся над горою,
Ледь торкнувшись її рук.
Роззирнулася довкола
І помітила в ту ж мить,
Як у видолинок поля
Хтось, співаючи, біжить.
Жовті щічки, жовті брівки,
Ще й кульбабковий вінок!
Жовте платтячко й шнурівки
Жовто кличуть у танок!
І малесенька Кульбася
Не цураючись робіт,
Берегти хідник взялася
Ранком, ввечері й в обід.
Без спочинку, на кріселку,
Далі в'яже між небес
Щедра дівчина Веселка
Килимок своїх чудес.
Відшукала у торбинці
Ще й оранжевий моток.
Перекинула хмаринці.
Вдвох змотали у клубок.
І кипить в’язанням простір
В після дощиковий час
Зазиває всіх у гості
Простелити й цей палас.
Принесли пилку бджолята,
І цеглинових крихтин
Наносили білченята
До Веселчиних вершин.
А Календули сльозинка
Тихо випала з під вій
Та скотилася в долинку
Й розчинилася у ній.
Зайнялося все довкола,
Запалало тим вогнем,
Що малює теплі кола
Після нічки перед днем.
І Веселчиним серденьком
Випліталося тепло,
А Календула руденька
Берегла риженьке тло.
Притомилася Веселка.
Вже б спочити. Та ніяк!
Зарум'янилось шиделко,
Червоніє його гак.
І торбина порожніє —
Витрясаються кутки,
Як в одному паленіє,
Намагаючись втекти,
Присоромлений клубочок.
Зашарівшись впав у жар,
Мов ошпарений грибочок
Випускав із себе пар.
Підняла його Калинка
І до серця піднесла.
На секунду-на хвилинку
Зупинилася земля.
Швидко виплела Веселка
З нього теплий хідничок,
Зразу ж випрала миделком,
Але сонечко-жучок
Взявся крапки малювати
Та йому сказала: «Зась!
Чорна фарба не для хати!»
І ганчіркою пройшлась.
Під опікою багрянець
У Калинки відтепер.
Юна ягідка черленець
Поїть соком із цебер!
Вдарив Грім. Заплакав Дощик.
Тільки слізки не сумні!
Він тепер щасливий хлопчик,
Веселкові його дні!
Марія Дребіт
22.07.2025 Португалія
малюнок авторки із використанням ші
ID:
1044229
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 22.07.2025 18:48:21
© дата внесення змiн: 22.07.2025 18:48:21
автор: VIRUYU
Вкажіть причину вашої скарги
|
