А літак висоту втрачає…
Врятуватись з тобою, брате,
нам хвилинки не вистачає:
інших мусимо рятувати!
Спить життя попід мирним дахом.
А праворуч синіють гори, –
дотягни до них, моя птахо,
та́м впади, металева зоре!..
Вже здригалася сталь безсила,
чорним виром гуло падіння –
та душа, розпростерши крила,
подолала земне тяжіння.
Розпадався метал гарячий,
вогняними ярів снопами…
…Він летів, як у снах дитячих –
над високими небесами.
Вічна світла пам'ять пілотам-соколикам, які загинули в пеклі війни...
Коли загинув перший F16, Олексій Месь, мій біль теж вилився у вірш. Ой, соколику.
Ти не читала. Прочитай.
