ТРИПТИХ
Ой на Івана та й на Купала,
котилася Зоря з неба
та у воду впала.
А дівчина за водою пустила віночок,
заплуталась ясна зірка в зелені квіточок.
І-а частина. До – ВІЙНИ:
Рано-рано на Івана
Мати сина вже купала:
теплу воду вона лляла
і до нього промовляла:
“Рости синку здоровим
і веселим, і бадьорим.
Будь завжди щасливим,
до роботи не лінивим,
а у праці – лиш кмітливим”.
Колискову наспівала,
немов Долю накувала:
на роки-літа далекі,
які жити без лелеки.
Бо життя таке буремне,
де буває світло й темно.
І не завжди можеш знати,
де соломку підкладати.
Так роки життя минали...
Ось вже Йванко на Купала
День народин зустрічає,
Гурт увесь його вітає...
На Купала, на Івана
Свято завше добре знане,
хороводи молодь водить
і по лісу всю ніч бродить.
Усі Папороть шукають...
Як віднайдуть, – Щастя мають!
Я теж квітоньку шукав,
усю ніч в лісі блукав?
Крізь вогонь Молодь стрибає,
Душу й Тіло очищає
від хвороб, нечистосили,
щоби завше молоділи.
А вінки плетуть дівчата –
як родинні молодята.
І на воду їх пускають –
нареченого гадають.
Водять – хоровод й співають,
і при цьому промовляють:
Хай віночки попливуть
і коханого знайдуть.
Є Купальська ніч магічна,
до Катарсису дотична!?
Гомонять і люди, й птахи,
і дерева, і комахи!
Всі зійшлись біля Криниці,
де освячені Водиці.
Вітер верби колихає,
Молодь Долю тут шукає...
Хай пощáстить їм у всьому,
у житті цім нелегкому.
Щоб на Йвана, на Купала,
Щастя-Доля їх сплітала...
ІІ-а частина: У "Купальську ніч":
У ніч, коли зорі мовчать над рікою,
горять Купальські вогнища ясні.
Іде дівчина із вінком-косою,
пускає долю на води в глибині.
Сміливо парами – крізь полум’я крок,
Серця очищають, любов – не замок.
Цілющі трави – скрізь й магічні,
до них учасники – дотичні.
А десь у лісі, де тиша густа,
цвіте папороть – хоч мрія пуста?
Та знає той, хто шукає з добром:
Не в квітці щастя – у серці воно!
Адже Купала вчить нас із віків:
Щастя не сховане, воно – не з мітів!
Є Купальська ніч магічна,
до Катарсису – дотична!?
Гомонять і люди, й птахи,
і дерева, і комахи!
Всі зійшлись біля Криниці,
де освячені Водиці.
Вітер верби колихає,
Молодь Долю тут шукає...
Хай пощáстить їм у всьому,
у житті цім нелегкому.
Щоб на Йвана, на Купала
Щастя-Доля їх сплітала...
ІІІ-а частина. У – ВІЙНУ:
На Івана, на Купала –
квіти, зорі, річка, тиша…
Та над плесом Ніч затьмала:
не пісні, а грім розвище.
Полум’яно хмиз горить,
не для втіхи – для окопів.
Не вінки, а дріт шипить,
заміновані тут тропи.
І летять вже не віночки,
а Слова про тих, хто в полі.
Молоді сини і дочки,
не до казки їм – до Волі.
Та крізь дим, крізь ніч і жаль –
все ж Купальська квітка сниться.
Навіть в серці біль як сталь,
бо Любов і Віра – криця.
Крізь вогонь Стрибок – не ігри,
а щоб Страх в собі спалити.
На Купала мріють й Вітри,
щоб вони могли завжди любити.
В.Б.
ID:
1042306
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 24.06.2025 01:50:51
© дата внесення змiн: 24.06.2025 01:54:05
автор: Зореслав Благомирів
Вкажіть причину вашої скарги
|