Замовкни, слухай...
Дзюрчать слова вірша.
Їх звуки чують вуха
І лиш мелодію - душа.
І щоби не боліло
П'ю солод слів, читаю,
Жую і заїдаю тілом,
Того магічного вірша.
Сторінок стіс листаю,
Слова - моя духовна анаша.
В нірвані розчиняюся
І слідую, іду, лечу куди веде...
Ніби всіх мрій торкаюся,
А їх нема, нема ніде...
Вже й не дрімаю,
Вже міцно сплю давно,
Покритий омофором раю,
Та мені якось все одно...
Хіба будеш щасливим,
Як обездолені ревуть
І на долин квітучий килим,
Знов молоде життя несуть...
Нема вже сліз - повисихали,
Немає болі - лиш туга...
Чи ті ми обирали ідеали,
Чи наша в тім була жага..?
