…Колись прийдеш у мій осінній сад,
розпалиш зорі в передзимній тиші,
зніяковіють зібрані слова –
ми на розлуку станемо мудріші.
Прожитий біль і сльози безнадій,
несказане, та серцем не забуте,
уляжеться, мов брижі на воді.
Під поглядом твоїм розтане смуток.
Без докорів, без сліз і нарікань
ця зустріч, філігрована чеканням,
нас кличе крізь роки розчарувань
у теплий світ довіри і кохання…
Колись прийдеш у мій осінній сад…
