Вогненна паща – все фарбує в сіре,
Цей випускний написаний за нас:
Метелик у красу та світло вірить.
На фоні згарищ лине ніжний вальс.
Тепло відчують стіни школи рідні,
Тонких беріз скалічені стволи.
На дошці – зайчик сонячний опівдні,
І клас, де вчитель стільки нас хвалив…
Прощальний вальс весь світ сьогодні вразить,
Не буде поки тут шкільних занять:
Розбиті вікна та зотлілі класи…
Усьому світу докором стоять.
Змужніли у війні дорослі діти...
Увесь танок – сумлінням говорив:
«Потрібно зло й жорстокість зупинити!
Сліпа війна зламала стільки крил!»
А їм би щастя в пригоршні черпати.
Стрічати вранці сонця мирний схід…
Страшна війна забрала дім і тата…
Жахають градів гепання лихі…
Метелики яскраві край безодні –
На мир надія мужніх харків’ян.
...Летів танок над знищеним сьогодні,
Та вірила в дітей душа моя..
/На знімку - останній вальс випускників на подвір'ї зруйнованої школи м.Харкова./
І в нас вчора був випуск, учні і вчителі плакали. Сіра і непривітна дорога стелиться в життя нашим випускникам, скільки зруйновано юних мрій! Ваш вірш, Мариночко, болем відгукується в кожному серці!
Коли я дивився відеоролик про цю подію, то перехопило дихання, щеміли до сліз очі... Такі ж емоції і від Вашого вірша - біль від горя і безмежна лють і ненависть до окупантів !