Падав місяць в зимову прірву,
Зорі сльози лили голубі,
"Це кохання з душі я вирву",
Ніби вирок, сказала собі.
Поплелися самотні ночі,
І такі ж одинокі дні,
Хто нам долю цю напророчив,
Чи її ми обрали самі?
І сліди завірюха ховала,
Ту дорогу вже нам не знайти,
Зрозуміли ми, що кохали,
Жаль, давно всі згоріли мости.
Ця зима як метелики ніжна,
Наші спогади вкриє крильми,
І милуємось нею нарізно,
Ніби, й не зустрічалися ми.
Галина Грицина.
