країна, де ми жили, коли були молодими,
мала свій особливий, належний лиш їй, обрій.
за тим особливим обрієм в краю магнетичних див
блукали наші думки безприв'язно та безтурботно,
– й лиш вічовий, січовий,
шкільний та парламентський дзвоники
могли їх так-сяк повернути,
наші мудрі думки, до дійсности.
брукованою дорогою в напрямку до causeway –
чи можна їх ще знайти в покинутому кар'єрі?
нашими слідами йшла банда лахмітників-конкурентів,
аж доки час лишив нас позаду, й порозкидав наші мрії.
тепер міріяди мікробів та инших маленьких створінь
обумовлюють наше земне животіння
тут, в цій країні регламенту, розкладу
й повільно-статечного тління.
трава була зеленішою; світло було яснішим,
дні були нескінченними,
а ночі – правдиво чудесними,
коли ми жили громадою друзів
там, куди вже немає шляху.
за нами ясніють гранню рештки останнього мосту.
лиш в цьому світлі ще можемо бачити,
як було добре там.
ми йшли, як годиться, вперед та вперед
бадьоро, по-геройському, з юнацьким фанатизмом;
та місячних ночей, як ця, піддаємося
якійсь могутній силі, що тягне нас назад.
ми встановили прапор на вершині вершин цього світу.
ось він, омріяний світ, вітає своїх володарів.
а володарі обтяжені захланним честолюбством,
що позирає за обрій в ще дужчій новій одержимості
приєднати до нього той, з незабутнім жалем покинутий
старий заради нового. о, це – відома пісня!
трава там була зеленішою, світло було яснішим;
смак був солодшим: смак днів та ночей чудес.
так добре було сидіти з друзями й спостерігати,
як вранці туман займається від першої іскри світанку;
й, як здивовано тиха річка починає враз хлюпотіти
так, нібито вперше побачила красу, що її оточила
high hopes, pink floyd
https://www.youtube.com/watch?v=lku1fP-LszI
Зазначена молодість, а написано легко, як про дитинство. Дитинство хлопчаків. З його халабудами, схронами, міждворовими війнами, зідраними колінками, синцями, подряпинами...
