На нестримнім вітрові шаленім
Шерхне дощ… в крижину все скував,
Не дає зимі законних прав –
Все жбурляє з неба льоду жмені…
Б’ється серце знічено у мене
Від терпких, невиплаканих сліз –
Плакати не буду – навідріз…
У сльозах замерзлих - тільки клени.
Всі сніжинки-лялечки різьблені
Гинули, утоптані в багно –
Тож почну життю радіти знов.
А тебе вже видихну з легенів…
Я засію душу безтілесну
ароматом щастя й дивних трав.
Пройде дощ, що кригою скував –
І настануть знов квітучі весни.
Коли своїй коханій я вже не радію -
Є панацея, про яку колись не знав:
Йду в клініку приватну, на ароматерапію,
Щоб там під музику вдихнути суміш трав.
Лиш там я відновлю здоров'я своє, знаю -
Коли з легенів і душі я видихну кохану, -
Зануритися можу в дивовижні аромати РАЮ...
А от вихожу з клініки не в світ, а у Нірвану.
Проженемо сум і посміхнемося! На мить уявемо, що ми знову щасливі! Нехай завжди живе в душі весна, дорога Маринко! Щастя Вам і море приємних миттєвостей!