Золотий листок впав мені до ніг,
скільки бачив він... О, скільки мав!
Золотий листок впав мені до ніг,
бо хотів, мабуть, щоб я підняв…
Позолота ця… ой, яка ясна,
думаю, її він заслужив.
Зеленів листок, радував наш зір,
веселив, для нас усіх тут жив.
То ж дано йому золотистим стать,
від краси очей не відвести.
Так, життя цвіте… Ти, людино, знай:
ясним сріблом заяснієш ти.
Золотий листок впав мені до ніг,
скільки бачив він… а про те,
мабуть, він хотів нагадати всім,
що срібло красить серце золоте.
Золотий листок впав мені до ніг,
скільки бачив він... О, скільки мав!
Золотий листок впав мені до ніг,
бо хотів, мабуть, щоб я це знав.
Серце - дано людині чисте, добре, світле, сонячно-щедре... І хто живе, прислухаючись до нього, той сам щасливий і несе світло у світ. Те світло комусь таки потрібно.