Стояла, на березі надія слухала весну...
Ніжну мелодію чарівну струну водограю.
Висока ,струнка як пава у лебединім пуху
Перехожі,задивлялись...Заздрили її раю.
Він,їхав на швидкості пташинного польоту
Кілометр,за кілометром до неї гнав ,як вітер.
Набирав,на лічильнику швидкість двухсоту
А душа,писала лист про любов із літер.
О , моя любове, я люблю , тебе до безтями!
Твої русяві довгі коси... очі ,кольору неба.
До ніг, простелю тобі троянди пелюстками
Ти,моє сонечко ...солодкий сон для мене.
Здійму,тобі найкращу зірку з висоти
В долонях,принесу щастя-земне тепло.
Вкраду,у темної ночі ...щоб незнала самоти
І візьму,у пташинний політ під лебединне крило.
М .Чайківчанка.
Гарно, Марія! 
