|
По підвіконню хлюпоче дощ. Великі прозорі краплі потрапляють на скло, подібні тихому тупотінню. По небу хмари метушились, за мить летять, немов коні вороні. Під тиском вітру, клубилися, кружляють колом, вже мають вигляд виру. Раптовий блиск блискавиці, немов скував, ті хмари, темнокрилі, навкруги все освічує. Здаля різкий барабанний удар, наче хтось різко забив кола в землю й за мить луною, ніби з розгону, віддалився вдалину. Хмари між собою штовхаються , частий, тихіший, барабанний бій розноситься над землею.
Думки й думки… їх не зміг позбутися Євген. Вкотре рукою торкається чорного, густого кучерявого чуба. Чи й це на радість, чи й на біду ця прикмета. Олександра його приголомшила, з`явилася, як ця громовиця, що за вікном відбувається.
Два роки розлуки, лише через три дні після зникнення, отримав СМС - » Я в Польщі. Все буде добре. » А потім, ні дзвінків, ні СМС. Дзвонив на її телефон, але голос оператора весь час повторював одне й те саме - » Цей номер не є дійсним ». Згодом, через три місяці, знову СМС - « Уклала договір на два роки. До мене не додзвонитися. Все буде добре. Цілую ».
Так легко сказала. Та нащо ж у найми поїхала? А, як же я ? І чому не попередила? Мабуть була впевнена, що я буду проти поїздки. Сто «але» та вже там, на жаль, нічим не здатен завадити.
Напередодні повернення, нічого й не снилось. Різкий дзвінок в двері спантеличив його, хто б міг бути в таку пору? Пройшло лише пару хвилин, як він присів за стіл, домальовував, вже майже готовий проект нового житлового дев’ятиповерхового будинку. Архітектура, це одне, що він вміє добре робити. Мрія дитинства - будувати комфортні будинки, їх цілі комплекси. Кажуть везіння гарна штука, фортуна посміхнулася. Після навчання в інституті, працює замом головного архітектора міста.
Після раптового зникнення Олександри, його тільки це підтримує.
Влітку, випадкове знайомство в магазині Книгарня, продовжилося дружбою, а згодом переросло в кохання. Вже більше трьох років жили разом, здавалося й вирішили одружитися. Хоча й кажуть , з милим рай і в курені, але в неї не було бажання мешкати в двокімнатній квартирі. Мріяла, щоб на околиці міста він за власним проектом побудував просторий будинок. Їй у спадок, давно дідусь залишив тридцять соток приватної землі. Вона й сама за професією дизайнер. Вміє гарно малювати, підбирати кольори фасадів і дахів будинків, їх гармонійне поєднання з розміщенням дерев, клумб, парків, дитячих майданчиків, тощо.
Десь за пів години до грози, Олександра зайшла в квартиру, в її голосі відчувалась втома,
- Привіт! Пробач, поговоримо потім. Я така виснажена.
Біля дверей залишила валізу. Швидким рухом, із сумки дістала дві пачки доларів й картку банкомату, поклала на журнальний столик. Посміхнулася кутиком пофарбованих уст,
- Ось, я все ж таки це зробила. Це додаток до наших збережень. Тепер у нас є гроші, то ж ми мою мрію втілимо в життя. Не ображайся, що так раптово зникла, ти б мене не відпустив. Я пішла в ванну.
Ось так просто, примруживши стомлені волошкові очі, чмокнула у щоку й зникла за дверима. Її погляд, каштанове волосся розсипане по тендітних плечах, пробудило в нього чоловіка. Нагадали про чарівні, безсонні ночі, наскільки вони для них були спокусливими, приємними.
Пару хвилин, як вона у ванній кімнаті. Вода тече, хлюпоче, напливають думки. Така ж тендітна, як і була, здається за ці два роки і не змінилась. Може зайти до неї? Та ні. Хоча й жвава та видно, що стомлена. Але в той же час підступають інші думки. Яка впевненість?! Невже її не бентежили думки, чи я тут сам? Чи то така довіра? І скільки часу мовчала, а чому? Сто запитань, чи й буде відповідь. А може на цей час коханця мала. Але в той же час в душі протиріччя, вже себе заспокоює. Ні-ні, ми ж знаємо один одного та й вона ж так присягалася в коханні. На мить закрив очі й тут же їх відкрив, прислухається до свого дихання, здається зняв напругу. І все ж, довіра в житті багато значить. Приїхала і це тільки на краще. Я ж стільки днів і ночей чекав дзвінка, чекав і вірив, що повернеться, не покохає іншого. Та й знаючи її гидливість до інших чоловіків, до випадкових знайомств, що нав’язуються всупереч бажанням, напевно ще й це розвіює сумнів.
Вона, розслаблена після купеля, бажала одного, впасти в своє рідне ліжко, відіспатися. Як миша, крадучись проникла в спальню. Все ж помітив, ледь посміхнувся. Хай відпочине, я ж все розумію, ми ж не діти. Як важко вгамувати бажання, щоб поруч бути з нею. Нашвидкуруч склав всі речі, потирає руки. Довгі хвилини в чеканні, швидше б промайнув час. Мила моя, люба моя квітко ясноока, якби ж ти знала, як я за тобою сумував.
Та де тут довго всидиш, минуло не більше десяти хвилин, тихою ходою зайшов до спальні. За вікном минулася гроза, поміж хмар визирає ясноокий повний місяць. Він освічує її білизну, синій атлас переливається. Вона спить на спині. Глибоке декольте, ледь приспущені плечики пеньюара, подовжують красиву шию, виділяють прекрасну область ключиць. Напівоголені пухкенькі груди й млосно-молоде тіло, так вабить доторкнутися.
Чи й можна бути біля неї байдужим? Все ж не посмів порушити сон. Вона ж, як та квітка волошка, певно бачить ясний сон, адже вже вдома. Біля вікна присів на стілець, милується нею. Тільки від уяви огортає чарівність, як він торкнеться її жаданого, ніжного, п’янкого тіла.
Помітно, на чолі виступив піт. Так важко втриматися. Якби вже відволіктися, зняти напругу. Це відчуття, як вогонь, що гріє серце та все ж спалахує, здається, аж закипає в жилах кров, бентежить душу.
Терпіння, трохи терпіння, повернувся до вікна. Мала хмарина ледь приховує місяць, накрапає дощ, падає донизу, на кущі червоних троянд. Раніше був до них байдужий та наче ненароком , зірвався зі стільця. Ой, що ж це я та в мене вдома конем грай, ні випити, ні закусити.
Швидкою ходою, він повертався з нічного магазину. В руках букет червоних троянд, пакети з продуктами, пляшкою вина Бісер. Холоне тіло, якби тільки не порушити її сон. Крадькома, босоніж на пальцях, ледь торкаючись підлоги пробрався до ліжка. Затамувавши подих, вже лише в білизні приліг біля неї. Ні, він не наважується доторкнутися до її тіла, порив одвічний, стримує в собі. Ясноокий місяць, немов ревнивець, знову її освітив. Під місячним сяйвом, вона ніби фея з казки.
Йому не вдається від неї відвести очі. Раптово, вона немовби відчуває його поряд, обличчя залилось ніжно-рожевим рум’янцем, чарівно посміхнулась. Напевно бачить сонцесяйний сон.
Від її посмішки так тепло на душі. Тихо приліг поряд, склавши дві долоні, підсунув під щоку. Нехай я на тебе надивлюся. Спи моя Богиня! Спи кохана! Моя половинко, рідненька душа, ти натхнення мого життя. Нам до щастя один крок, я твій покірний слуга, дочекаюсь ранку.
Липень 2020р
ID:
883629
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 22.07.2020 13:57:18
© дата внесення змiн: 02.10.2025 14:00:58
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
