|
Пролог
Не нужен мне берег турецкий
и Африка мне не нужна.
Ісаковський М.
Нас влітку манить прохолодний ліс,
ми взимку біжимо̀ від прохолоди.
Ми прагнемо комфорту від природи:
від сонця – тіні, від дощу – навіс.
Найвередливіші з усіх істот,
ми прагнемо не прагнучи висот.
В Анталії на гальці (не піску),
десь в Анатолії, сам – Анатолій,
лежу і оплавляюся поволі
у змоченому в морі рушнику.
Весь час у вухах шум від хвиль-думок.
Скрізь – кругляші (над Прип'яттю – пісок).
Над Прип'яттю шезлонги ні до чого,
бо рідна нам Волинь – земля від Бога!
1. Перший сніг
Тоді це сталося зі мною:
якщо задумаюсь порою,
то незнайомі та різкі
з'являлись не мої думки.
Хотілося щось поламати,
чи порадіти, що ще хати
в сусіда теплої нема,
хоч почалася вже зима.
Але стоїть сусідська хата…
Он він, здоровий та банькатий
опецьок, відкидає сніг
ще й посміхається мені.
Піду до церкви помолюся,
бо сам собі «чужим» здаюся,
а то боюся, сам не свій,
щось витворить отой «чужий»…
Зима в селі – казкове дійство:
упало з неба чародійство
на білий килим за селом
і скоро «ніч перед Різдвом».
Чи непомітно Куць вселився
і треба звати екзорциста,
але найкращий екзорцист
для мене – поле й рідний ліс.
Згадав як вчора до світання
подався сам на полювання,
на вітер з хатнього тепла,
в поля подалі від села.
***
Завиває в полі вітер,
тільки з ніг ще не збива.
На північному пів світі
починається зима.
Вже давно покінчив з листям листопад
і трави гірчить зів'ялий аромат.
Ще не в’ється сніг на вітрі
та дзвенить уже земля.
На морозному повітрі
мерзне грудкою рілля.
За болотом в далині темніє ліс
в білих розчерках оголених беріз.
Перейду через болотце –
та стежини не знайти:
вкрилось хвильками віконце
незамерзлої води.
Обійду по краю, де верби гілки:
там безпечніше і вітер не такий.
Полювання це не жарти
та сміється з мене звір,
бо погода усі карти
сплутала наперекір:
лиса, зайця – не знайду без снігу слід,
задощило – все в житті не так, як слід…
Примощуся під скирто́ю,
закопаюся в кубло
і думки візьму з собою,
щоб cамотньо не було.
Вип’ю чарку, сало хлібом закушу,
на вечірку духів снігу запрошу.
Цілий день чекав на мить цю –
ось, нарешті, вже сніжить.
Ближче покладу рушницю:
якщо доля прибіжить –
вцілю в неї, є таке передчуття…
Над трофеєм поміркую про життя.
***
Захоплений хурделицею в полі,
від вітру заховавшись до скиртѝ,
з надією вдивляюсь як ніколи,
на хутірські засніжені хатѝ.
До них ще добиратися далеко
заметами замерзлої ріллі.
Там борва витанцьовує фламенко,
розсипавши циркони по землі.
І за вуаллю розпізнавши очі,
вклоняюся красуні сніговій,
кружу напівпрозорий стан жіночий
під музику, що грає сніговій.
І шлейфом упокорений обранець,
у напівсні продовжую свій герць,
кружитиму ще довго білий танець,
якщо не відшукаю хутірець.
***
Але сьогодні подивіться –
усе, як в Пушкіна: іскриться
під сонцем сріблом перший сніг,
що вже набився за поріг.
Вночі, напевно, відьма злилась,
над хатою імла носилась,
під ранок промайнула повз,
як з поля втомлений приповз.
Тож треба братись до лопати,
з подвір'я сніг повідкидати,
втоптати стежку так, як слід –
нехай не либиться сусід.
І батькові якась підмога:
як танутиме, вже волога
піде повз льох і за сарай
– «Начаклував, тож прибирай» –
це – батько. Ніде правди діти,
йому не легко вже ходити,
а в ліс чи в поле чаклувать –
це вам не ліки готувать.
Меліса, терен, материнка,
настій горіха, чай барвінка –
з рослин у нашій стороні
готує ліки помічні.
Ідуть до нього звідусюди
знайомі й незнайомі люди.
Поміг – хто й зовсім без надій
і цим пишається старий.
…При ділі батько, слава Богу,
а на світанку вже в дорогу,
бо вже «чужий» кудись пропав
і в Луцьку маю повно справ.
2. Зимовий вечір
Нас птахи покинули давно,
холод їх прогнав на південь з дому.
По лісам, по полю вже пустому
снігове лягає полотно.
За вікном вітри несуть загрозу,
дверні стулки тріскають з морозу.
До каміна пса впустив свого̀,
що ж, вдалась йому до хати втеча.
Ще вночі добавить холоднеча –
надто зловтішається вогонь.
Цілий день нікому не потрібна
на вікні цвіте жоржина срібна.
Під золою вогник ще горить,
ще, чомусь, на когось я чекаю,
з того року все ще пам’ятаю
як вогонь потрібно розпалить.
Наче чути тихий в двері стукіт.
– Дуже змерзла? Дай зігрію руки…
3. Вечори на хуторі біля Луцька
«Дивно ведеться у нас на світі!»
М.В. Гоголь
З поля вітер дме до ганку.
Зблід на заході захі́д.
А зі сходу до світанку
зорі рушили в похід,
попід ними там і тут
хмари тінями пливуть.
Морозець цієї ночі
вкриє висохлу траву.
За дверима кіт муркоче:
відчиніть, я тут живу.
Відчиню, пройде хвилина –
Чорний вже біля каміна.
Вчора з лісу була гостя –
хтось у комин заглядав,
завивав, а Чорний просто
на жіночій сукні спав –
хутро гладила блискуче,
слово мовила співуче.
І за мить погасли лампи,
спалахнув багряно хмиз,
тінями котячі лапи
від решітки простяглись…
Цілу низку вечорів
у каміні хмиз горів.
4. «Happy new year» (АВВА)
Вже випите шампанське,
салютам не цвісти,
і ось нарешті вранці
лишились я і ти.
Вдягнувши сиві шати,
святковий гомін стих,
настав час побажати
щасливих днів для всіх…
Щасти в Новий рік!
Щасти в Новий рік!
Тож будь щасливим ти,
хай буде світ новий, де люди всі – брати.
Щасти в Новий рік!
Щасти в Новий рік!
Тож прагнемо в житті здійсне́ння наших мрій!
Життя не має сенсу без надій,
ти це зрозумій…
Сміливі починання
не раз допомогли
добитися визнáння,
підвестися з золи.
Та ми, наївні люди,
на глиняних ногах
йдемо у сиві будні
і губимо свій шлях.
Щасти в Новий рік!
Щасти в Новий рік!
Тож будь щасливим ти,
хай буде світ новий, де люди всі – брати.
Щасти в Новий рік!
Щасти в Новий рік!
Тож прагнемо в житті здійсне́ння наших мрій!
Життя не має сенсу без надій,
ти це зрозумій…
Як наші мрії вранці,
пухкий засипле сніг,
мов конфетті кружальця,
що падають до ніг,
так наші всі нещастя
поглине часу вир.
Пошли нам, Боже, щастя!
Пошли нам, Боже, мир!
Щасти в Новий рік!
Щасти в Новий рік!
Тож будь щасливим ти,
хай буде світ новий, де люди всі – брати.
Щасти в Новий рік!
Щасти в Новий рік!
Тож прагнемо в житті здійсне́ння наших мрій!
Життя не має сенсу без надій,
ти це зрозумій…
Епілог
Jingle bells, jingle bells, jingle all the way!
O what fun it is to ride in a one-horse open sleigh.
Jingle bells, jingle bells, jingle all the way!
O what fun it is to ride in a one-horse open sleigh
Дзвоники, дзвоники – весело дзвенять!
Гарно як, що в сани ми запрягли коня!
Дзвоники, дзвоники – хай лунає сміх!
Сніг злітає радісно з під копит прудких!
Дзвоники дзвенять
срібно на скаку,
гарно їхати
в санях по сніжку.
Швидко кінь біжить,
падає сніжок
гарно їхати
в санях нам удвох.
Дзвоники, дзвоники – весело дзвенять!
Гарно як, що в сани ми запрягли коня!
Дзвоники, дзвоники – хай лунає сміх!
Сніг злітає радісно з під копит прудких!
Пам’ятаю як
мчали ми вперед
і як з саночок
випали в замет.
І в обіймах ми
опинились враз
і любов прийшла
в Новий Рік до нас.
Дзвоники, дзвоники – весело дзвенять!
Гарно як, що в сани ми запрягли коня!
Дзвоники, дзвоники – хай лунає сміх!
Сніг злітає радісно з під копит прудких!
Поки в полі сніг,
зграбно парубки:
коників своїх
запряжіть в санкѝ
і дівчат везіть
у сніги в полях –
поки разом ви,
буде світлим шлях.
Дзвоники, дзвоники – весело дзвенять!
Гарно як, що в сани ми запрягли коня!
Дзвоники, дзвоники – хай лунає сміх!
Сніг злітає радісно з під копит прудких!
ID:
881312
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.07.2020 06:40:38
© дата внесення змiн: 01.07.2020 10:54:40
автор: Анатолій Костенюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
Серед літа , відчула прохолодний вітерець зими. ГАРНО ПРО ЗИМУ. 
